До зубного лікаря хвалитися красивими зубами не ходять. До стоматолога Володимира Могильника я потрапив, маючи за плечима драматичну історію зубних болів і посильної допомоги принагідних людей у білих халатах. У лікарській манері В. Могильника мене вразило поважливе ставлення до чужої болі. Мабуть, тому, що в попередньому пацієнтському житті мені вирвали два зуби взагалі без місцевого знеболювання. Один в армії, другий - у відділенні ЦРЛ, куди я заскочив під час своїх журналістських блукань. Якраз не було знеболюючих засобів. Це запамятовується. В, Могильник настирно допитувався, чи не болить, і коли впевнювався, що пацієнт почувається відносно комфортно, розпочинав свою діяльність у чужій ротовій порожнині. Хоча - що там казати! - це завжди тривожно. І хоча чим більше років, тим менше стає зубів, мені вистачило їх, щоб перебувати на медичному обслуговуванні в "Одонтопрактиці" більше двох десятків років. Регулярно поправляючи там свій потяганий "фейс, я мимоволі став" свідком осучаснення, модернізації цієї стоматологічнлї клініки, та й сам доклав до цього скромних зусиль: ще за часів упевненого застою допомагав В Могильникові перекладати з німецької фахову літературу, технічну документацію. Він хотів іти в ногу з передовою стоматологічною наукою, бути максимально корисним людям. Пізніше, за нових, капіталістичних, часів це несподівано придалося йому в конкурентних змаганнях з колегами: якщо їм довелося ще щось напрацьовувати, то він уже був готовий працювати на найвищому рівні. І не тільки в регіональному масштабі. Таким чином, мене можна зарахувати до нечисленної (в природі) категорії вдячних пацієнтів. І я сподіваюся залишитися ним, так би мовити, до останнього зуба.